На Поляні кохання

На поляні кохання людно,
Бо всі мріють на ній знайти
Між осколків щастя і блуду
Цю зернину кохання й біди.

Посадити її в своїм серці,
Поливати сльозами й вином,
Сподіватись, що може прийметься
Вічним цвітом у серці обом.

Може й правда легенда ця мила
Про поляну кохання, та ми
За пів-кроку до неї спинились
Між цілунком й прощання слізьми.

Може б нас зав’язало кохання
У шалений танок почуттів
Від солодкої ночі до рання,
Поміж наших тремких життів.

Ми б не вірили в біль і жорстокість,
Пили щастя без сліз каяття,
Та спинилися ми за пів-кроку
Й повернулись в реальність життя.
Поляна 22.03.2014.


Де ти?

Де знайти тебе – не знаю.
Ти десь поруч, кілька кроків,
Бо вже чую, як благає
Твоє серце одиноке.

Бо тепло твоє спянило,
Губ нектар манить до себе.
Я б ішов, летів щосили!
Та куди, куди до тебе?

Крикни де ти!..Та не вчути
Крізь осуди і образи…
І не можем ми збагнути
Чом ми поруч, та не разом…
1.6.1998.


Біля моря

Море хвилями б’ється об скелі
Чи то з горя, чи простр жартує,
Розмиваючи кроки веселі,
Що їх доля на скелі карбує.

Сонце ловлять хмарини похмурі,
Вітер будить гілки кипарисів,
А під ними сидить хтось в зажурі
На кохання й розлуки мисі.
15.07.Алупка.



Зів’яла краса

Де ж та краса, якою ти хвалилась?
Бліді уста, спотворене лице…
-Роки безжальні ,- часто говорила,
А думала мине тебе оце.

Перетворила серце на льодину,
Зло поселила замість доброти.
Ще пів життя – а ти вже не людина!
Ще лиш весна – а осінь, осінь ти…
18.05.2012



Зима

Так холодно, холодно всюди,
Згубилося сонце у хмарах.
По снігу, неначе примари,
Лелеки здивовані блудять.

Ну де ж це весна заблукала?
У теплих краях засиділась?
Чи може ми просто невміло
До себе її благали?

Вже скільки украдено щастя
Оцими нудними снігами!
Світанків з дзвінкими піснями,
Галявин барвисто-квітчастих.

А може давай з тобою
Коханням той сніг розігрієм?
І, може, зима оніміє,
Й струмками втече з журбою.
31.03.2013.

Муза

Не край моє серце своєю красою!
Сховай свої перси й чар-зілля очей,
Бо я захворію навіки тобою,
А серце безвихідь огнем обпече.

Ти – юна лілея, розбещена літом,
Я – вітер осінній, розмитий дощем.
Тобі ще цвісти, ароматом бриніти,
Мені ж тріпотіти між віттям жалем.
30.05.2012р

***
Літо вбиває дощами
Нашу надію і мрію.
Та все одно ще між нами
Вогник надії жевріє.

Ми розігріли серцями
Стоптаний кущик троянди.
Він вже бринить пелюстками
Серед зів’ялого саду.

Тішимось чудо-квітками,
Бачить не хочемо вперто
Що й колючки між листками!
Вони не заколять до смерті?...
7.6.2005.


Брехунка

Моя маленька, моя миленька,
Моя пестлива, моя брехлива!
Чорне – це чорне, біле – це біле!
Ти ж навпаки доказати хотіла!

Ручки миленькі – комусь тепленькі,
Мені – неумілі, а комусь – на тілі.
Вперше – це перший, але не сотий!
Світле – це чисте, а не болото!
2000р.



***
Ні,не за сонцем плаче небо
Дощем холодним і нудним.
Воно, як я , сумне без тебе,
Як я, живе твоїм теплом.

Воно зове тебе щоночі
Піснями одиноких птах.
Воно шукає твої очі
Серед степів і по лісах.

Воно без тебе замерзає,
І сльози стали вже сніги.
І заметілі завивають
Сумну мелодію туги.

Прийди, кохана, усміхнися.
Побачиш, сніг розтане враз.
Все усміхнеться, відродиться
І у природи і у нас!
25.7.2001.


***
Наплакала осінь нам суму,
Наплакала золота й болю.
Безсонних ночей тяжкі думи,
В яких вже лиш спокою молим.

З дощами змішалися сльози,
Із вітром - розлуки й ридання…
А хто ще сміятися в змозі –
Хай вірить у вічність кохання!
7.11.2008.
Сон

Закрий свої втомлені очі
З серденька сум прожени,
І я прилечу серед ночі
В твої омріяні сни.

Ніжно візьму твої руки
І поведу тебе в край,
Де ні образ, ні розлуки,
Тільки добра дивограй.

Лише не розпитуйся хто я,
Літо, чи осінь прийшла.
Це не важливо, де двоє
Тільки шукають тепла.

Бринить колискова ночі
Над силуетами гір.
Ти просто закрий свої очі
А серденько мрії довір.
7.03.2013

Перші квіти

А перші квіти так повірили весні,
Її усмішці ще зрадливій, веселковій,
І потоптав пелюстки юні пізній сніг,
Немов кохання перше серце юнакове.

Вони схилилися від холоду й жалю,
І пелюстки мороз із вітром розікрали.
А ще дощі, неначе сльозами, заллють
Ті перші квіти, що з тобою так чекали.
10.04.2012.

***
Стоять фужери два вина,
А я один, я знов один…
Це тільки так буває в снах,
Що раптом ти прийдеш сюди!

А море думає тут рай,
І в заздрощах, мов літній грім.
Ну не шуми, ну почекай,
Послухай, що я розповім…

Стоять фужери й самота.
Нема чудес, хіба що в снах…
Тепер я знаю, що біда,
Як нізким випити вина…
2.4.2005.Партеніт



***
Так сумно, так сумно без тебе,
Аж серце від туги ридає!
Неначе без сонця небо,
Мов птаха без рідного краю.

Шукаю лиш твої долоні
Припасти від горя губами.
Не буде навік від сьогодні
Розлуки гіркої між нами!

Не буде холодних світанків,
Не буде чужого зітхання.
Не будемо більше коханки,
А разом у нашім коханні
12.11.2006.

***

Таке гаряче літо,
Лиш жити і літати,
Кохати і хотіти,
Радіти і співати.

А ти втікаєш в осінь,
Де лиш дощі й розлуки.
І ми уже вчимося
Самотності і мукам.

Ти вже не віриш більше
В кохання й наші мрії,
І тільки себе тішиш,
Що забувати вмієш.

Забути може й легко,
Ще легше загубити.
Зробитися далеким,
Від крові руки вмити.

Але колись ночами
Старі пірвуться рани,
І серце,мов ножами,
Колотимуть до рання.

Шукатимеш ту ласку,
Кохання , колись миле,
Яке жорстоко й тяжко
Навіки ти згубила.
22.08.2008.


***
То не осінь війнула дощами,
То не сонце сховалось за хмари,
То вже холодом блудить серцями
Невблаганна розлуки примара.

Вже обтрушує золото згоди,
І змиває із памяті клятви…
То закон є такий природи,
Чи не здатні ми вічно кохати?
13.10.2011



Розлука

Сказав би осінь – не пора ще,
Сказав би літо – де ж тепло?
Дощі змивають наше щастя,
Яке нечекано прийшло.

Візьмемо парасольки в руки,
Або ж в обійми – й на диван…
Та як сховатись від розлуки,
І серце вберегти від ран?

Говорять, скоро потепліє,
І буде літо, почекай!..
Та час, як пір’я, все розвіяв,
Й не допоміг нам літній рай..
5.07.2011



Мона Ліза

-О, Мона-Ліза, я тебе творив
По краплі, по бажанню, по усмішці,
Ночами марив, милостинь просив
У неба, у квіток, у сонця місця.

За кожен штрих я дорого платив
Ціною, що за золото чорніша,
Бо вбив довіру, совість спопелив,
І розіпнув закони найстрашніші.

І ось ти є! Я впав до твоїх рук,
Я п’ю усмішку, слухаю похвали!
Ось ти стоїш, ось серця твого стук…
Та хто он ті, що ззаді поклякали?!

Що ждуть вони з грошами у руках,
З ножем в кишені, хитрими очами?
А та подяка на черствих устах
Наскрізь смердить лукавими сльозами!

А ждуть вони лише мого кінця,
Бо знають , пси, що їм за гроші буде
Твоя усмішка і краса лиця,
А я згорю і ти мене забудеш…

Так говорив, вмираючи, творець,
А жаль його аж по шматочках різав,
Бо хто він є? Він просто славний мрець,
Ну а вона – безсмертна Мона Ліза!
16.06.2005.


Місяцю ясний

Місяцю ясний, що там з тобою,
Чом ти, як ми, завінчався з журбою,
Не усміхнешся, ніби не вмієш,
Світлом усмішки ніч не зігрієш.

Ми стоїмо під тобою сьогодні
Хоч і удвох та чужі і холодні.
Всі сподівання були марними –
Ми не зуміли стати близькими.

Місяцю ясний, глянь, які зорі,
Може вони допоможуть у горі?
Може котрась тебе вірно полюбить,
Може врятує, а може і згубить…
30.9.1998.



* * *
Сніг спокою змирив осінній жар.
Як сталося – так буде вже навіки.
Забудеться, розвіється, мов хмар
Печаль тяжка туманом понад ріки.

Забудеться і в серці відболить,
І в памяті загубиться між днями.
Лиш може ще колись бодай на мить
Заблудиться і вирине між снами…




Біля моря

Море б’ється весело об скелю,
Вітер хвилі здіймає у вись.
Все забудь, подивися весело,
Руку дай і ми вже понеслись!

Нам махають услід кипариси,
Чайок зграя над нами летить.
О, яка то краса, подивися!
Гори, сонце і море шумить!

Теплим сонцем всміхається літо,
Хмарки ніжать сумний Аю-Даг.
Море, сонце – ну як не радіти,
Не співати, як ти на руках!
2.4.2005.Партеніт


***
Десь літо враз поділось,
І збіглися дощі.
А так тепла хотілось
Ще втомленій душі!

Так мало сонця було,
Тепла і ніжних слів.
Та гуси затягнули
Вже свій прощальний спів.

А потім сніг лапатий
Забілить сумом світ.
І знов віки чекати
Весняний первоцвіт.
14.08.2012.

Прийдем туди

Дивись, підсніжник знову
Співає про весну,
Світ,сповнений любові,
Прокинувся зі сну.

Зимовий бруд струмками
Втікає в забуття,
І сподівань птахами
Виспівує життя.

Відкриєм ми з тобою
Серця свої обом,
Отруєні журбою,
Брехнею і гріхом.

Нехай із них дощами
Стече образи зло,
Загубиться між днями,
Що мучило й пекло.

Прийдем туди, де знову
Підсніжник забринів!
Ще є час для любові,
І для щасливих днів.
13.03.1998.



Каданс

Ні, не тобі мої пісні,
Ні, не тобі мої сонети.
Мороз малює на вікні
Тепер вже не твої портрети.

Ні не мені й твої пісні,
Твої фантазії й усмішки.
Не я приходжу у вісні,
Зігріти серце твоє трішки.

І ніби вхопим телефон,
Та замість слів і тем – мовчання.
Бо ореол твоїх вікон
Сіяє іншому коханню.

І тут не винні ні зима,
Ні краплі осені ридання.
То просто більше нот нема
У пісні нашого кохання.
4.09.2012.

Незгода

То не осінь війнула дощами,
То не сонце сховалось за хмари,
То вже холодом блудить серцями
Невблаганна розлуки примара.

Вже обтрушує золото згоди,
І змиває із памяті клятви…
То закон є такий природи,
Чи не здатні ми вічно кохати?
13.10.201

Осінь

Памятаєш торішню осінь?
Листя плелось в твоє волосся,
І по-літньому сонце ніжне
Прикрашало твою усмішку.

Ще не було вітрів холодних,
Ні снігів, ні черствого льоду.
Несподіваних листопадів,
Ані сліз, ні образ, ні зради.

Ми в обіймах міцних ховались,
Бо нам осінь любов обіцяла.
Нас обійми гріли б і досі-
Але осінь, зрадлива осінь…
21.9.2001.


* * *

Стояти на колінах у любощах нещирих,
І тішитись брехнею,щоб неболіло лиш.
Така ціна спасіння, кохання і лже-миру,
Тай то це нендовго,ти все одно летиш.

Насмішки за кохання, образи за довіру.
Ти просто хочеш волі!Ну щож лети,літай!
Убиті сподівання.Ти падаєш у прірву.
Тебе вже не відмолю,кажу лише: «Прощай!»
1.07.2008.



Колискова

Закрий свої втомлені очі,
З серденька сум прожени,
І я прилечу серед ночі
В твої омріяні сни.

Ніжно візьму твої руки
І поведу тебе в край,
Де ні образ, ні розлуки,
Тільки добра дивограй.

Лише не розпитуйся хто я,
Літо, чи осінь прийшла.
Це не важливо, де двоє
Тільки шукають тепла.

Бринить колискова ночі
Над силуетами гір.
Ти просто закрий свої очі
А серденько мрії довір.
7.03.2013


* * *
Бажаємо дощу коли жара втомила,
Чекаємо жару коли дощі сто літ…
Я спокою хотів коли ти приходила,
Як втратив – хочу знов у твій шалений світ!

Чи то назло мені усе у цьому світі?
Чи то я не навчивсь покори й каяття?..
Ти кликала мене – коли не вмів літати,
Коли навчивсь – мене ти вигнала з життя…
24.05.2011

Казка

Тихо сонце вкладалось між гори,
Вітерець напівсонно блудив.
Ще лише чепурилися зорі,
А вже місяць по-панськи сходив.

Щось верба заворожено шепче,
Сяйво рветься із темряви лап.
Все це казка під назвою «Вечір»,
У якій я то цезар, то раб.

В казці цій ждав тебе, моя Ладо,
А ти з іншим на диво-коні…
Ні, це казка,що звалася «Зрада»,
Яку бачив, нажаль, не у сні…
3.10.2001.



Спасибі

Спасибі,що ти в мене є,
Моя маленька, найсолодша.
Спасибі за тепло твоє,
Твої уста, веселі очі.

Як добре, що тоді зійшлись
Стежини наші випадково
І руки боязко сплелись
Вінцем таємної любові.

Щораз іду туди, де ти
Мене чекаючи, ходила,
Шукаю лік мій від біди –
Твій поцілунок ще стидливий.

Дивись , підсніжник заблищав,
Всміхаючись весело небу.
Це я у березня впросив
Цей подарунок лиш для тебе.

Дивися, сонце лиш тобі
В цей день привітом засіяло!-
Це я впросив, щоб ти в журбі
Без мене так не сумувала.

Спасибі, що ти в мене є,
Мого кохання вічна бранко!
Знову шепчу твоє імя,
Моє малесеньке дівчатко.
26.2.1998.



Спогад

З-за гір війнуло учорашнім літом.
Духмяні трави,наші квіти чарівні,
А серце не могло ще не боліти,
Бо твоя ласка тоді була не мені.

Ти й не гадала, що для інших його пісня,
Й безжально била тріпотіння наших мрій.
А схаменулась – то було вже надто пізно:
Одні руїни і словесний буревій.

То знов весна цвістиме гордовито,
І квіти стоптані зійдуть ще через біль.
Але кохання, зрадою убите
Не оживе,як тоді думалось тобі.
31.1.2012



Перший сніг

Той перший, перший падав сніг
На наші відчаї й образи,
Як ми на розділі доріг
Стояли вже востаннє разом.

Сніжинки весело плели
Смішну рапсодію зимову.
Ми в різні сторони пішли
Без крихти жалю і любові.

А завірюха замела
Наші сліди і пусто стало,
Мов ми ніколи не бажали
Любові, щастя і тепла.
1-3.03.2011.


***
Загублене місто, придуманий рай…
Пісень, що небуло в сльозах не співай!
Ти хочеш знайти, що нема й не було.
Нічого несталось – ти кажеш- «Пройшло»

Загублена пісня? – Ні, такти без нот!
Незроблені кроки до наших чеснот.
Бо гордості полум’я – вперті ножі,
Яким невідомо поняття межі!

Ми навіть не можем сказати «Прощай»,
Бо «Здрастуй» не було – шукай-не - шукай!
Для чого зітхання? Цей світ був не наш!
Не треба «коханням» звати міраж…
21.02.2003.




Холод

Безмежний холод сіє сум.
Ще не зима – та вже й не літо.
Десь розгубилися по світі
Слова про ніжність і красу.

Поснуло віття вздовж доріг,
Щераз обкрадене вітрами…
Дивись, снується поміж нами
Вже не тепло, хоча й не сніг.

І хоч весна війне прикрас
На віти і на сірі днини,
Та заросли навік стежини,
Які колись зєднали нас.
22.11.2011.



* * *
Ці смішненькі і дивні люди,
Ще смішніше в них слово «мрія»
Так клянуться, що не забудуть,
Навіть плакати декотрі вміють!

Та щоб завтра настало тільки,
І всміхнулись ще кращі очі,
То жевріє вже інша зірка,
Просто трохи на іншім боці.

І пішло все по тому ж кругу:
Обіцянки, надія, прощання…
Доки буде терпіти наругу
Над собою цей дар «кохання»?!
21.4.05. Партеніт


Незнайомка

Яка то сила!Погляд крадькома,
Одна усмішка і душа проснулась!
І знову сонце світить і нема
Гірких снігів розчарувань минулих.

Солодкий вітер юності спянив,
Очей загадка вабила впізнати.
Шептала ти переспівом весни,
Квітневим цвітом сипала слова ти.

А потім все це зникло в інший світ.
Каданс, світанок і сумна реальність…
Зітреться й з памяті, обтрусить хтось той цвіт
І лиш жалі залишаться печальні…
10.05.2011.


Падолист

Яка краса!Сміється падолист,
Витішується, золотом жбурляє.
Його крадем, з ним летимо кудись,
Цілуючи, кричу тобі: - «Кохаю!»

Яка краса!Співає падолист
Пташиними прощальними піснями…
А ми не чуєм, ми водне сплелись,
Купаючись у золоті тілами…

Та піде сніг і золото вкраде,
Безжально стопче холодом й журбою,
Змішає все то в чорне то в бліде,
Стежки розлуки і стежки з тобою.

Прийде роз…
Тихо,тихо!Помовчи!
Давай це слово разом проклинемо!
І поки золото-цілуй, радій,кричи!
А може чашу цю ми обминемо?
25.10-1.11.2000р.


А на Купала…

А на Купала
Так щастя мало,
Одна лиш квітка і то на мить.
Усі шукають,
Бо всі гадають,
Що мож так легко щасливо жить.

А поруч з ними
Літа і зими
Сіяє щастя їх справжній цвіт.
Лиш би схотіти
Теплом зігріти,
Й щасливі будуть на сотні літ.
6.07.2011.


Невже це ти?

Невже це ти, невже це ти?
Фата біліє, біле плаття…
Ну як я маю підійти
Тебе з весіллям привітати!

Невже це він, невже це він
Як я колись візьме на руки!
І все його тепер навік,
Волосся біле й поцілунки…

Невже це ми, невже це ми
Будем чужі тепер і різні!
І нам лиш спогади та сни!
А ще залишиться ця пісня…
12.2002р.



Молитва

Боже всесильний, могучий,
Душу зчаруй мою в камінь!
Щоби ніхто вже не мучив
Тілом своїм чи устами.

Щоб вже ніколи до смерті
Я не страждав від кохання,
Допоможи мені стерти
Згадки про всі ці знущання!

Щоб, мов гранітна статуя,
Час і призначення своє
Як написав ти, прожив я
Вже без провини любої!

Щоб не платив, Боже, знову
Плату кроваву позору
За ті хвилини любові,
Що вже доб’ють мене скоро!..
12-13.02.2006