Скрябіну
Ти веселив нас час-від-часу
Суперприкольними піснями,
А інколи балади класні
Пройшлися бритвою серцями.
І якось звиклося що в світі
Вони повинні засіяти,
Так, як весна, зима чи літо,
А після ночі сонце встати.

І не боявся ти нікого
Своєю правдою «прошити»,
І безкористтям допомоги
Учив нас ближнього любити.

…Та інколи буває в світі:
Хоч світить сонце – але чорно,
Що серед літу в’януть квіти,
І найсвітліше манить горе…

Та все одно, так, ніби сонце
Твоєю усмішкою сяє,
А зранку птаха у віконце
Твоєю піснею співає.

І ти ідеш ось тут ось, поруч,
Сідаєш за рояль любові
І співом вітру, лісу, моря
Даруєш лік з мелодій знову.
27.8.15. Лазурне.