Як казав один філософ,
Щастя всі шукають
Десь далеко, ну а воно
Їх поруч чекає,

І якими би світами
Не носила доля,
Та від того, що судилось
Не втекти ніколи.

…Хоча Юля й Ігор жили
По-сусідству майже,
Та не думали, що доля
Їх серця з’єднає.

Він побачив її вперше,
Ще як був маленький,
І виглянув на дорогу
Зпідтишка раненько.

Якраз мама коровину
Пасти виганяла
І Юлечка її ззаді
Буком підганяла.

Вона була без маєчки,
В трусиках біленьких
І бігала туди-сюди
Й скакала скоренько.

А на другий день з-за фіртки
Виглядав він знову,
Чи не буде вона ще раз
Гонити корову.

А коли її побачив,
То підбіг до неї
І уважно розглядав,
Немов у музеї.

-Ходи,- Юлі він сказав,
-До мене споцатку,
Я показу ти масинку
І нову лопатку…

-Як не будес заціпатись!-
Юля йому каже,
-Потім підемо до мене,
Лялецку показу…

Так приблизно їх знайомство,
Гості, виглядало
Й після бавилися разом
І корову гнали.

А коли пішли до школи,
То йшли часто разом
І ніс Ігор їй портфель
Додому щоразу.

І нераз прикрив він Юлю,
Як справжній мужчина,
Щоб не хляпала її
Болотом машина.

Як навчились танцювати
І пиво любити,
То почали в компанії
На танці ходити.

В клубі очі їх сіяли,
Неначе на святі,
Бо там хлопців та дівчат
Красивих багато.

Але скільки Ігор бачив
Дівчат в клубі й школі,
Та кращої, ніж Юлечка
Не стрічав ніколи.

Тому вирішив Ігорко
Діяти негайно,
Поки хтось не «відірвав»
Таке дівча файне.

Бо із нею так цікаво,
Й говорити просто,
Ну й прикинув, що підходить
По вазі і росту.

Наперед собі обдумав
Як має казати
Із якого боку йти,
В що ся одівати,

І 24 квітня,
Дев’ять років тому
Він «намилився» підвести
Юлечку додому.

Коли з друзями йшли з клубу,
Ігор Юлі каже:
-Підведу тебе додому…
То мені неважко....

Потім він її обняв,
І сказав: «Так треба…
Щоби пси не нападали
Ніякі на тебе…»

Ну а коли десь під ранок
Вони розтавались,
У обіймах закоханих
Вперше цілувались.

І від тої зустрічі
Майже кожен вечір
Зустрічались, в барі були
І на дискотеці.

І з роками міцнішало
Їхнєє кохання
Й навіть коли поступили
В ВУЗи на навчання.

То дзвонили частенько,
СМС писали,
Як додому приїжджали
Гаряче стрічались.

І які б там не були
Солодкі спокуси,
Пам’ятали, що вірними
Вони бути мусять.

А як батьки про це взнали,
Стали вихвалятись:
-Ото скоро сватів гарних
Ми будемо мати!

А Галина Іванівна
Каже мужу свому:
-Ти там гроші не розтринькуй,
А вези додому,

Та й копійку до копійки
Будемо копити,
Щоби дітям гонорове
Весілля зробити.

А восьмого січня Ігор
Юлечку посватав
І домовились коли
Весілля гуляти.