Ця подія відбулася
Років 8 тому,
Відтоді й Олег та Віка
І стали знайомі:

Ліля Мальон, коліжанка,
У ліцеї вчилась
І прийти на випускний
Віку попросила.

Прийшла Віка з подружками,
Стали, розмовляють,
Раптом бачать з-за вішалки
Хлопець виглядає,

Він на вигляд симпатичний,
Статура шикарна,
Леонардо ді Капріо
Тут йому не пара.

-Що за хлопець…де він взявся,-
Віка напосіла,
-То Олег, мій однокласник!-
Ліля відповіла.

Тут Олег підбіг до них
І промовив раптом:
-Я Олег! А вас як звати?...
Розкажіть, дівчата!

А дівчатка розказали
Як котра зоветься
І одна із них запала
Олегові в серце.

Він пригадував щодня,
Ті очі, ножата
І корив себе, що номер
Забув в неї взяти.

Та коли в житті людина
Про щось дуже мріє,
То дасть доля і їй шанс,
Та добру надію.

Так сталося і в Олега,
Як йому й хотілось:
Вони в Моршині нарешті
Випадково стрілись.

Але він не змарнував
Більш таку нагоду,
І в Вікторії узяв
Номер телефону.

Подзвонив Олег до неї
І при тій розмові
Захотів зустрітись з нею
У древньому Львові.

Погодилась Вікторія,
Щей дуже зраділа
І вони у центрі Львова
Невдовзі зустрілись.

Мандрували вони Львовом
Й пішли на останок
Де закохані гуляють-
На Високий замок…

Після цього їх світами
Життя закружляло
І так сталось, що три роки
Вони не стрічались.

Й не було б, напевно, друзі
Отого весілля,
Якби вони випадково
У Львові не стрілись.

День був 22 січня,
В дванадцятім році,
Було холодно надворі
Й сніг на кожнім кроці.

Але Віка не боялась
Тих снігів лапатих
І пішла собі в центр Львова
Трохи погуляти.

Раптом бачить з «Мерседесу»
Хтось знайомий свище
І Олега упізнала,
Як під’їхав ближче.

Віка сіла у машину,
Чемно привіталась
І куди так поспішає,
Його розпиталась.

А Олег сказав, що має
Ще часу багато
Й запросив її на чай
У «Япону хату».

Пили чай вони японський,
Споживали суші
Й спілкувались вони щиро
І весело дуже.

Й стали вони зустрічатись
Тепер дуже часто,
Бо, нарешті , зрозуміли:
Це є їхнє щастя

Ну а рівно рік назад
Сталося усе це:
Попросив Олег отак
В неї руку й серце:

Коли Віку поросила
Подружка гуляти.
Він з записочками кульки
Розвішав по хаті,

Повернувшись, стала Віка
Кульки пробивати
І з завданнями записки
По черзі читати.

А в останній говорилось:
Хай часу не гає,
Бо на вулиці на неї
Машина чекає.

Привезла її машина
У готель «Тераса»
Й веселились в ресторані
Із Олегом класно.

А в кінці офіціант,
Коли Олег вийшов
Вніс обручку на підносі,
В світі найгарнішу,

Щей яскраво красувались
Слова кругом неї,
Викладені шоколадом:
«Будь навік моєю!»

А Олег їй сто троянд
Щиро дарував
І, освідчившись в коханні,
Довго цілував…

Отак вони поєднали
Свої серця й долі,
Дай Бог щоб в них вже розлук
Не було ніколи!